Середа, 19.12.2018, 13:37
Вітаю Вас Гість | RSS

Чайкинський навчально-виховний комплекс

Форма входу

Каталог файлів

Головна » Файли » Мої файли

Пригоди Незнайка в Країні Творчості
[ Викачати з сервера (19.9 Kb) ] 03.02.2017, 11:49

Тема. Пригоди Незнайка в Країні Творчості

Мета: продовжувати знайомити учнів з творчістю В. О. Сухомлинського; розвивати творчі здібності школярів;  виховувати любов до рідних,  прагнення бути добрими, ввічливими,  розумними; формувати естетичні смаки

Форма проведення: вистава-казка

 

Сцена святково прикрашена: паперові квіти, хмаринки, сонечко,  у центрі –

портрет В. О. Сухомлинського, його вислови: «Творчість – могутній стимул духовного життя людини», «Творче натхнення – людська потреба, у якій людина знаходить щастя», «Найважливіше першоджерело творчості як самовираження і самоутвердження особистості є слово», «Творче натхнення працею, що створює якісь духовні цінності, –  важлива умова повноти життя дитини».Посередині сцени – ліжко.  Збоку – зроблена з картону велика скриня, прикрашена дитячими ілюстраціями до творів В. Сухомлинського, на ній – назва виховного заходу. У скрині сховалися казкові персонажі – Двоє зі скриньки. У них  – плакат з карикатурою на Незнайка, набір інструментів.

 

І. Вступне слово вчителя

Доброго дня, шановні гості! Знову ми зустрілись, щоб відзначити день народження видатного педагога і письменника В. О. Сухомлинського, котрий жив, працював, творив в ім’я добра і краси, котрий прагнув запалити в душі кожної дитини невгасимий вогник творчості. За словами Василя Олександровича, «творчість – це могутній стимул духовного життя» людини.

Тож сьогоднішня наша зустріч відбудеться в чарівній Країні Творчості, де всі жителі добрі, ввічливі й талановиті. Саме такі діти навчаються в нашій школі, яка для них стала Школою Радості. Отже, запрошуємо всіх у казку «Пригоди Незнайка в Країні Творчості»

Незнайко сердитий, іде, говорить сам до себе

Незнайко. Усе, не піду більше до цієї Школи Радості! Подумаєш, радість: щодня читай, пиши, віршики вчи. А ще цей конкурс! Набридло!

                 Кидає портфель прямо під ноги Мамі.

Мама. (піднімаючи портфель). Синку, що сталося?

Незнайко. Що-що! Нічого! Ходи сама до цієї школи! Придумали якийсь конкурс творчості. І почали хвастатись, хто що вміє. Усіх записали на участь, навіть Буратіно, тільки в мене, сказали, талантів нема.

Мама. Як це нема?

Незнайко. Як-як! Насторчак! Нікчемний у тебе син, зрозуміла? (лягає на ліжко)

Мама. Ти не злись, синку, давай разом подумаємо, що можна зробити.

Незнайко. Не буду я нічого робити! І взагалі, відчепись від мене! (відвернувся до стіни)

Мама. Ну поспи, синочку, а там видно буде. (Задумливо) Бач, як рознервувався, знову кричить, сердиться. Ні, треба щось негайно придумати, рятувати дитину, бо виросте грубіяном та ледарем. (Пішла)

Заходить гном

Гном. Вставай, сонько! Час поспішати до Країни Творчості.

Незнайко. До якої Країни Творчості? Воно мені треба?

Гном. Треба-треба. Ти ж хотів би, щоб тебе вважали талановитим?

Незнайко. А ти звідки знаєш?

Гном. Я все знаю. Ходімо за мною, покажу дорогу. Тобі пощастило: сьогодні свято Сухомлинського,  до Країни Творчості може потрапити кожен.

Незнайко. А хто такий Сухомлинський?

Гном. Тихо! Дивись!

Інсценізація казки Сухомлинського «Для чого кажуть «спасибі»

Ідуть Дідусь і Хлопчик

Хлопчик. Дідусю, я так пити хочу.

Дідусь. А ось струмочок. Зараз зупинимось і нап’ємось. Водичка в ньому смачна-смачна!

Стали, напились.

Дідусь. Спасибі тобі, струмок

Хлопчик усміхнувся

Дідусь. Чому ти усміхаєшся. Хлопче?

Хлопчик. Навіщо Ви, Дідусю, сказали струмкові «спасибі»? адже він не жива істота: не дізнається про Вашу подяку, не почує ваших слів.

Дідусь. Це так. Якби води напився вовк, він може й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. А знаєш, для чого людина говорить «спасибі»? Знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик. Я зрозумів, Дідусю (пішли)

Гном. Це була казка Василя Сухомлинського. А ти зрозумів, про що говорив Дідусь?

Незнайко. Дуже треба! «Спасибі» та «на здоров’я». Придумають всякі дурниці, тільки голову забивають людям. Ти для чого мене сюди привів?

Гном. А от познайомишся з оцими дівчатками, може,  щось і зрозумієш, чогось навчишся (пішов)

Заходять Василини Премудрі

Василини (разом).Привіт, Незнайку.

Незнайко. А ви хто такі?

Василини (разом). Ми Василини Премудрі, зійшлися з різних казок, щоб обмінятись досвідом, показати свої вміння.

Незнайко. А що ви вмієте?

Василина І. Я люблю співати. Знаєш, пісня – найбільше диво на світі. вона чарує і приваблює, дарує радість і втіху, робить людей добрішими. От ти зараз такий похмурий. Хочеш, я тебе розвеселю?

Пісня «Усмішка»

1. Від усмішки хмарний день ясніш,

Від усмішки засія веселка в небі.

Поділись усмішкою щедріш,

І вона не раз повернеться до тебе.

Приспів:

І тоді хмарок склика

В танець музика дзвінка,

І на скрипці грає коник найніжніше.

Із блакитного струмка починається ріка,

Ну, а дружба починається з усмішки.

2. Від усмішки сонячної вмить

Найсумніший дощик плакать перестане,

Сонний ліс ураз загомонить

І заплеще, мов долоньками, руками.

3. Від усмішки йде до всіх тепло –

До слона і навіть до малої мишки.

То нехай, щоб добре всім було,

Ніби лампочки, вмикаються усмішки.

Незнайко. Ну і що тут незвичайного? Теж мені Ротару знайшлась. Краще б реп читала. (до другої Василини). А ти чим здивуєш?

Василина ІІ. А я сама вірші складаю.  Хочеш послухати?

Незнайко. Давай, може, витримаю.

Вірш «Добре»

Шумить травиченька шовкова,

Буяють квіти веселково.

В травиці коник виграє,

Метелика до танцю зве.

Ласкаве сонечко сіяє,

Хмаринка біла пропливає,

У далеч кличе за собою.

Як добре, земле, нам з тобою!

Незнайко (позіхає). Нудота якась.

Василина ІІ. Даремно ти так. Василь Олександрович Сухомлинський говорив, що «поетична творчість підносить людину».

Незнайко. Не знаю, хто там кого підносить. Я ледь не заснув (до третьої Василини). А в тебе що?

Василина ІІІ. А ось подивись (показує букети з бісеру). Цей букет я зробила, щоб подарувати мамі на день народження. Знаєш, скільки бісеринок  я витратила?

Незнайко. От іще! Я тобі що, Піфагор, рахувати скільки куди чого? У школі математикою всі печінки виїли, а тут ще ти. (До четвертої). А ти що там у руках тримаєш?

Василина ІV. А я найбільше в світі люблю вишивати (показує вишивку) Ну як, подобається?

Незнайко. Та так.  Нудно у вас. А ще Країна Творчості.

Василина І. А от і неправда. Ти потрапив у країну, де навіть маленькі дітки  дивують своїми талантами. От подивись.

«Танок маленьких качат» –  виконують молодші школярі

Незнайко. Ні, це все не для мене. Я повинен щось таке показати, щоб ніхто не сумнівався, що я талановитий.

Василина ІІ. І що ти вмієш?

Незнайко. Я? та я 15 порцій морозива за раз з’їдаю!

Василина ІІ. Ого!

Незнайко. А то! А ще можу спати підряд дві доби, навіть їсти не встану.

Василина ІІІ. А це в тебе не талант, а головна ознака професійного ледаря. Ми тобі не допоможемо, краще звернись до Двох із скриньки…

Василини (разом). Які працюють за тих, кому самим ліньки!

Незнайко. Ага. То я пішов.

Василини (разом) Скатертю дорога!

Незнайко. Агов! Двоє зі скриньки! Де ви?

Двоє. (висовують голови зі скрині). Ми тут, чого кликав7

Незнайко. А ви точно все за мене зробите?

Двоє. Ага!

Незнайко. Все-все, що скажу?

Двоє. Ага!

Незнайко. Ну, тоді зробіть так, щоб усі в школі дізнались, який я  гарний насправді: намалюйте плакат і підпишіть великими буквами –« Найталановитіший у світі - Незнайко». Зрозуміло?

Двоє. Ага!

Малюють плакат, де Незнайко спить (карикатура)

Незнайко. Це що? Це я такий насправді? Геть звідси!

Двоє ховаються.

Незнайко (сів і заплакав). Невже я справді такий нікчема?

Заходить фея.

Фея. Не плач, хлопчику. Ти зневірився, думаєш, що ні на що не здатен, так?

Незнайко. Так.

Фея. Заспокойся і послухай. Я розповім тобі одну казку. Почула її від дуже мудрої людини – В. О. Сухомлинського

Розповідає казку «Співуча пір’їнка»

Є на світі дивовижний птах –Стрепет. Він співає, знаєш, чим? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, а коли йому захочеться співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист, схожий і на звучання найтоншої струни, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.

Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки нема.

Маленький Сергійко знайшов співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг – і пір’їнка заспівала.

Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й просить:

– Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.

 Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.

Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка, часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».

Фея. Тож пам’ятай, Незнайку, кожен має свою співучу пір’їнку, тобто може створити щось гарне, неповторне. Треба тільки захотіти.

Незнайко (замислено). От якби мені інструменти.

Двоє (дістають інструменти) Це можна.

Незнайко. (показує ніби тільки що зроблену художньо оздоблену дошку) Дивіться, що я зробив! Сам! Правда, гарно?

Фея (знімає накидку, виявилось, що це Мама). Дуже гарно, синку. Ти справжній талант.

Незнайко. Мама? Мамочко, дякую тобі. Я так тебе люблю. Вибач, що я був такий нечемний. Тепер я зрозумів, що найбільше щастя на землі – творити красу й дарувати її людям.

Усі учасники співають пісню «Квітка Радості»

Учитель. Наша казка скінчилась щасливо. Зустріч теж добігає кінця. наостанок хочу побажати всім добра, краси і творчого натхнення. Бо, як говорив В. О. Сухомлинський, «творче натхнення – це потреба, у якій людина знаходить щастя».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Категорія: Мої файли | Додав: фізик
Переглядів: 101 | Завантажень: 5 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Архів записів

Copyright MyCorp © 2018
Створити безкоштовний сайт на uCoz